Люблю я, знаєте, дешеві страхастики: творчість Клайва Баркера, Стівена Кінґа, Говарда Філіпса Лавкрафта, люблю містику, трилери, історії про древнє зло в провінційній глибинці, тож моїй радості не було меж, коли молода польська студія The Astronaut анонсувала своє перше творіння в отому містично-детективно-химерному сетинґу під назвою The Vanishing of Ethan Carter.

Самотній детектив

Пол Просперо — дуже непересічний приватний детектив. У його доробку лише брудні, темні і незрозумілі справи. Приблизно такою ж йому здалася справа про зникнення хлопчика Ітана Картера. Невдовзі перед своїм зникненням Ітан встиг надіслати детективу листа з описом чудасій, які кояться в його рідному краю десь в Американській глушині у 60-х роках минулого століття.

Головний герой прибуває для з’ясування обставин, проходить багатозначний метафоричний тунель, нуарно коментуючи, що він думає про цю справу, і тут мені зносить дах… Гра навалилася на мене неосяжно прекрасною графікою, що зачарувала з першої миті і не відпускала до фінальних титрів. Трясця, та мене, здається і досі волочить від тієї неймовірної краси. Востаннє щось таке ж прекрасне було у Dear Esther, однак там лепськість досягалася переважно майже геніальним дизайном місцевості на базі старенького рушія Source. У The Vanishing of Ethan Carter гравця підкуповують і геніальністю дизайну, і високотехнологічністю рушія Unreal Engine 3. Словом, побачити і вмерти.

Тиха вода греблю рве

Діється у мікроскопічному відкритому світі, що вміщує кілька будиночків, дамбу, річку, озеро, гори, ліс… Можливо, не такий він і мікроскопічний? Спершу взагалі трохи губишся, не розуміючи, куди йти і що робити. Нема обмежень, нема невидимих стін. Хіба що на краю мапи — непрохідні скелі і завали доріг.

І можна було б у цю інтерактивну інсталяцію досягнень дизайну нічого вже не додавати, але в грі є ще й сюжет і навіть, повірити тяжко, ігролад! Після Dear Esther, де ґеймплей полягав у тому, аби йти вперед, The Vanishing of Ethan Carter сприймається, як чистісіньке одкровення.

Правда, ігрова механіка не викликає ані захвату, ані розчарування. Потрібно натрапити на якусь місцинку, де щось є, скажімо, на місце вбивства чи в покинутий будинок із закляттям, чи на станцію виклику астронавта (не питайте, сам у шоці) і не йти звідти, доки не розгадаєте головоломку чи не розберетеся, що сталося.

До речі, оці розбирання можуть бути цікавими. Спершу знаходимо зачіпки, розставляємо предмети на їхні первинні місця, а коли обстежили усе, що стосується вбивства, можемо „допитати трупа“, тобто глянути на місце злочину містичним поглядом і через „пам’ять духа“ простежити послідовність подій, які спричинилися до загибелі „допитуваного“. Справляє доволі сильне враження і чудово розвиває сюжет.

Крім того гра здатна підкинути сюрприз, раптово перебігши із жанру тиць-клац-пригод у чистісінькі жахи з класичним переслідуванням гравця у темряві покинутої шахти. На щастя — це лише короткочасна мить, але диявольски бадьора.

Чи боїшся ти темряви?

О, а сюжет у The Vanishing of Ethan Carter — це потужна штука, якої насправді нема. Здається, саме такими мають бути історії в іграх. Аж до фіналу забавки достеменно незрозуміло, що насправді сталося у Долині Червоного струмка і яка із бід реальна, а яка — лише плід бурхливої уяви Ітана?

На перший погляд — це історія про те, як сімейство Картерів, які доглядають маєток Вандерґрифа, спричинилися до вивільнення древнього лиха і лише Ітан здатний вгамувати його. Але концентрація загадок і недомовок така велика, що більшість проходження відбуватиметься під гаслом: „Що тут, в біса, сталося?“

Прибульці? Ктулху? Зомбі? Чарівник? Прокляття? Таємна кімната? Як усе це ліпиться докупи? Однак фінал дає вичерпну відповідь, яка сподобається далеко не всім, але вразить кожного без винятку.

Тієї миті, коли The Vanishing of Ethan Carter розставила усі крапки над „і“, я відчув, як у моєму мозку щось перебудовується, а з грудей рветься крик відчаю. Можливо, історія навіть дещо банальна, але те, ЯК вона розказана, суттєво виділяє The Vanishing of Ethan Carter серед усіх сюжетних цяцьок сьогодення.

… десь під Шешорами

Додаткової атмосферності грі додає оригінальне польське озвучення, через яке часом забуваєш, що за задумом діється у США. Усе якесь дуже східноєвропейське. І ці маєтки з XIX століття, і по-карпатськи потужні краєвиди. А якщо додати до цього неофіційну українську локалізацію, вільно доступну в мережі, то гра стає ще ближчою до нашого ґеймера.

The Vanishing of Ethan Carter — це зворушлива історія з непоганим ігроладом і неймовірною графікою. Це інтерактивна повість про химерне лихо, що сталося у Долині Червоного струмка. Пережити фінал зможуть лише тверді духом ґеймери. Це вам не Лі покусаного розстрілювати.